Ві́ктор Андрі́йович Ю́щенко - український політик і державний діяч, банкір, економіст, голова партії «Наша Україна» (2005–2013)[1], засновник та Голова Ради Інституту Президента Віктора Ющенка «Стратегічні ініціативи». Третій Президент України (2005–2010), третій голова Національного банку України (1993–2000), прем'єр-міністр України (1999–2001), лідер Помаранчевої революції. Заслужений економіст України.

Валіхновський Ростислав Любомирович (нар. 24 лютого 1973, Івано-Франківськ, Україна) — священник Української Православної Церкви, заступник керівника Державного управління справами Президента України (2008-2010), радник міністра МНС України, керівник відділу екстреної медицини та з питань впровадження системи «112» МНС України (2010-2012), заслужений лікар України, кандидат медичних наук, лікар-хірург, особистий лікар Президента України Віктора Ющенка з 2005 року. Директор і засновник медичного центру «Клініка Доктора Валіхновського» У 1990 році закінчив з відзнакою школу №1 у місті Турійськ на Волині та вступив до Тернопільського державного медичному інституті імені І. Я. Горбачевського на факультеті лікувальної справи, який закінчив з червоним дипломом. Після університету навчався у Канаді. З 1997 по 1998 рік навчався в інтернатурі за спеціальністю «Загальна хірургія» на базі Національного інституту хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова. З 2005 по 2006 рік навчався в Інституті загальної та невідкладної хірургії Академії медичних наук України у Харкові. У 2006 році захистив кандидатську дисертацію на тему: “Обґрунтування хірургічно-мікрохірургічного способу лікування різних типів алопеції” й отримав науковий ступінь Кандидата медичних наук за спеціальністю "Хірургія". Стажувався за фахом «Інтенсивна терапія» в Оттаві (Канада), а також за фахом «Пластична та реконструктивна хірургія» у HFI Clinic у Торонто (Канада).

Мілош закінчив Медичний університет у Гданську, Польща. Він розпочав свою кар'єру у відділенні коронарної терапії та кардіоангіологічних катетеризаційних лабораторіях Університетського клінічного центру у Гданську, Польща. Звідти він переїхав до Університетського центру серця в Цюріху, Швейцарія, де працював як науковий та клінічний стипендіат у багатоцентровому проекті: Запалення та гострий коронарний синдром (ОКС) – нові стратегії профілактики та клінічного лікування, що фінансуються Швейцарським національним науковим фондом. У 2014 році він переїхав до Шаріті Берлін, Німеччина, щоб створити Берлінську лабораторію інвазивних досліджень та квантифікації (BIRQ) для професійної внутрішньокоронарної візуалізації. Мілош також є одержувачем дослідницького гранту Європейського товариства кардіологів (Париж, 2011) та навчальної інтервенційної стипендії Європейської асоціації черезшкірних серцево-судинних втручань EAPCI (2013). Його клінічні та дослідні інтереси пов'язані з патофізіологією атеросклерозу, біомаркерами, інтервенційною кардіологією, інвазивною візуалізацією, відмовою пристроїв. Список його публікацій містить понад 180 статей, у тому числі в журналі New England Journal of Medicine (IF >800, iH 20/25, WoS/Scopus).

Лукаш Шарпак (доцент, кандидат наук, MBA) - винахідник, член групи розробників апарату штучної вентиляції легень RespiSave. Член вітчизняних та зарубіжних дослідницьких груп. Область наукових інтересів - невідкладна медицина, анестезіологія, інтенсивна терапія та кардіологія. Наукові досягнення включають понад 500 статей, у тому числі 47 робіт з COVID-19. Науковий керівник 6 завершених докторських дисертацій та 8 поточних докторських програм. Член наукових рад у польських та зарубіжних журналах, включаючи журнали з імпакт-фактором, такі як Medicine (Baltimore) або BMC Anesthesiology. Головний редактор журналу "Медицина катастроф та надзвичайних ситуацій" та заступник головного редактора журналу "Прогрес у медицині". Учасник міжнародних наукових конференцій Член багатьох наукових товариств, у тому числі: Польське товариство медицини катастроф (президент правління), Польське кардіологічне товариство, Польська рада з реанімації, Польське товариство екстреної медицини, Польське товариство медичного моделювання, Товариство важких дихальних шляхів (DAS), Європейська рада з реанімації ERC), Товариство управління дихальними шляхами (SAM), Європейське товариство з моделювання (SESAM).

Анатолій Іванович Гоженко народився 13 лютого 1948 року у м. Старобільську, Луганської області.
Доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, директор "Український науково-дослідний інститут медицини транспорту" МОЗ України, президент наукової спілки патофізіологів України, президент-засновник Асоціації медичної науки України.
Великий науковий досвід Гоженка О.І. дозволив йому на III Національному конгресі патофізіологів України (Одеса, 2000 р.) вперше в Україні запропонувати новий розділ патологічної фізіології - клінічну патофізіологію.
Автор понад 1600 наукових праць, зокрема 54 монографії, 8 підручників.
Наукова Діяльність
У 1976 р. захистив кандидатську: "Деякі особливості діяльності та енергетичного обміну нирок у динаміці експериментального нефриту" 14.00.16 - "Патологічна фізіологія" - Чернівці.

У 1987 р. - докторську дисертацію: "Енергетичне забезпечення основних ниркових функцій і процесів у нормі та при пошкодженні нирок" 14.00.16 - "Патологічна фізіологія" - Київ.

А.І.Гоженко зробив значний внесок у вивчення механізмів формування гострої ниркової недостатності, ренального генезу, ролі простогландинів, ренін-ангіотензинової системи та оксиду азоту в їхньому розвитку.

Анатолій Іванович запропонував сучасну теорію хвороби. Є автором низки діагностичних методик, зокрема принципово нової методики визначення функціонального ниркового резерву.

Уперше розшифрував механізми зниження клубочкової фільтрації в гострий період ушкодження нирок. Визначив первинний характер ушкодження проксимальних канальців у генезисі зменшення клубочкової фільтрації та формування гострої ниркової недостатності. Одним із перших почав вивчати неімунологічні механізми прогресування захворювання нирок.

Під його керівництвом виконано низку робіт з вивчення патофізіології цукрового діабету, онкологічних хвороб, серцево-судинної патології.

Професор Гоженко Анатолій Іванович - засновник міжнародної наукової школи "Клінічна та експериментальна патофізіологія", яка налічує понад 150 учнів і послідовників. Багато хто з його учнів очолює наукові колективи в Україні, Польщі, США та Канаді.
Анатолій Іванович є автором :
"Теорія хвороби". монографія/Одеса:Фенікс, 2018.
"Функціональний нирковий резерв, фізіологія, патофізіологія та діагностика". монографія/Київ, 2019.
"Функціонально-метаболічний континуум: фізіологія і патологія". монографія/Полтава, 2020.
"Енергетичне забезпечення основних ниркових функцій і процесів у нормі та при пошкодженні нирок" (1987).
"Патофізіологія нирок" [у співавторстві] - навчальний посібник/Одеса: Фенікс, 2020.
та інші.

Гоженко Анатолій Іванович автор 80 винаходів.
Опублікував 107 статей, цитованих у базах "Scopus" і "Web of Science". Індекс Гірша - 24.
Під керівництвом професора А. І. Гоженка підготувалися і захистилися 33 доктори і 76 кандидатів медичних наук.

Нагороди
Заслужений діяч науки і техніки - указ Президента України № 903 від 02 червня 1998 р.
Відмінник охорони здоров'я Республіки Казахстан - наказ Міністерства охорони здоров'я Республіки Казахстан № 718 від 04 грудня 2007 р.
Медаль ім. В.В. В.В, Підвисоцького (2010 р.)
Медаль ім. А. Д. Сперанського (2010 р.). А. Д. Сперанського (2008 р.)
Почесна грамота Міністерства охорони здоров'я України (2008 р.)
Почесний професор Буковинського державного медичного університету.
Почесний професор Тернопільського державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського.

Доктор медичних наук, доктор філософії, член Європейського товариства кардіологів

Спеціаліст у галузі кардіології, внутрішніх хвороб, артеріальної гіпертензії та клінічної фармакології.
Закінчив Варшавський медичний університет (MUW), доктор медичних наук, професор.

Наукові та клінічні стажування: Утрехт, Амстердам (Нідерланди), Мілан, Катанія (Італія), Ріо-де-Жанейро (Бразилія), Женева (Швейцарія); запрошений професор Ниського університету (Сербія) та Університету DWU в місті Маданг (Папуа-Нова Гвінея).

Посади: Медична академія ім. Марії Склодовської-Кюрі у Варшаві - професор і почесний ректор з 2021 року; у минулому: заступник декана з наукової роботи медичного факультету Варшавського медичного університету; заступник ректора Magnificus; декан з наукової роботи/голова Ради медичних наук Варшавського медичного університету.

Членство в медичних асоціаціях: Польське кардіологічне товариство (PCS): Голова Польського клубу молодих кардіологів "Club 30" 2007-09; співзасновник і перший голова Робочої групи з фармакотерапії серцево-судинних захворювань 2010-13; Польське товариство гіпертонії: Президент 2018-20; Віце-президент 2020-22; Міжнародне товариство серцево-судинної фармакотерапії - голова від Польщі 2016; Європейське товариство кардіологів - член Робочої групи з гострої серцевої допомоги та Робочої групи з серцево-судинної фармакотерапії; член Європейського товариства кардіологів з 2009 року.

Роботи: понад 550 робіт індексуються в PubMed MEDLINE; згідно з базою даних Google Scholar (вересень, 2022): 8859 цитувань, індекс Гірша = 44.

Колишній головний редактор (2012-2017): Kardiologia Polska [Польський кардіологічний журнал] - офіційний журнал Польського кардіологічного товариства, виконавчий редактор Кардіологічного журналу.

Майкл Малкіелі - народився 7 жовтня 1982 року, ізраїльський політик, який зараз є міністром у справах релігії та виконувачем обов’язків міністра внутрішніх справ у тридцять сьомому уряді , а також є членом кнесету від сефардів ультра. Православна партія ШАС.
Малкіелі був учнем Хевронської єшиви, а пізніше отримав ступінь бакалавра освіти та ізраїльської спадщини в коледжі Баїт ВеГан і навчався на магістра з державної політики в Єврейському університеті Єрусалиму.
У 2013 році він був обраний до Єрусалимської міської ради, де займав пост ультраортодоксального спорту.
Він також був керівником апарату міністра релігійних служб Девіда Азулаї. Він посів одинадцяте місце в списку ШАС на виборах до Кнесету 2015 року.

Професор Viorel Scripcariu - ректор University of Medicine and Pharmacy “Grigore T. Popa”, м. Ясси, Румунія, провідний спеціаліст у галузі загальної хірургії, трансплантації печінки, діагностики та лікування колоректального раку та лапароскопічної хірургії.

Професор має видатні заслуги в галузі загальної хірургії, гепато- біліопанкреатичної хірургії, профілактики та контролю колоректального раку, зміцнення громадського здоров’я, активну роботу з покращення зв’язків з медичними школами інших країн, а також досвід і авторитет у світовій науково-освітній спільноті.

Професор Віорел Скріпкаріу має значний науковий та дослідницький внесок, брав участь у 15 науково-дослідницьких проектах. Серед них особливо виділяється координація міжнародного проекту «PETRANET» (Пан'європейська мережа аудиту травм), що реалізувався в період з 1994 по 1998 рік у співпраці з Університетом Вікторії в Манчестері, Англія. Він також був науковим керівником проекту «CEEX - INTERPANCTHER», який зміцнив і підвищив міжнародну впізнаваність Румунії в галузі мультидисциплінарної терапії раку підшлункової залози.

🔹Директор проекту - Міжнародний проект «PETRANET» (Пан'європейська мережа аудиту травм). Міжнародний дослідницький грант, реалізований у 1994-1998 роках спільно з Університетом Вікторії в Манчестері (Англія),
🔹 Науковий керівник проекту «CEEX –INTERPANCTHER» (Консолідація та підвищення міжнародної впізнаваності Румунії щодо методології мультидисциплінарної терапії раку підшлункової залози). Грант на дослідження передового досвіду: Модуль III CEEX, проект № 117/2006.
🔹 Керівник проекту «Патогенетичні механізми та персоналізоване лікування раку підшлункової залози з використанням мультиомних технологій» (PANCNGS). Код PN-III-P1-1.2-PCCDI-2017. Фінансувався в рамках конкурсу «PCCDI 2017». Період дії угоди з 1 березня 2018 р. по 31 грудня 2020 р.
На науковому рівні діяльність професора доктора Віорела Скріпкаріу відзначається публікацією 15 монографій і спеціалізованих трактатів, 14 наукових праць в журналах, що індексуються Thomson ISI, 30 анотацій в журналах ISI, 62 повноформатних робіт, опублікованих в журналах, що індексуються BDI, і 82 робіт, опублікованих у вигляді анотацій в збірниках матеріалів деяких наукових заходів.

Куліков Петро Мусійович (Kulikov Petro) – ректор Київського державного університету будівництва і архітектури, заслужений працівник освіти України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, доктор економічних наук, професор.

Народився 4 березня 1952 року.
У 1971 р. закінчив Технічне училище №53 в м. Сєвєродонецьку.
У 1979 р. закінчив Київський інженерно-будівельний інститут.
Працював майстром, виконробом, начальником дільниці, головним інженером будівельного управління №2, начальником будівельного управління тресту Київміськбуд №1 та начальником БМУ в домобудівельному комбінаті №4 Головкиївміськбуду. Пройшов всі ланки будівельного підприємства: від працівника до керівника. Зрозумів важливість професії «інженер», коли організовував дільницю для підземних комунікацій, як головний інженер БУ-5 Київміськбуду. Вважає це місце роботи значущим для себе.
Далі невеликий відрізок – партійна робота.
У 1991-1993 рр. – працював на посадах заступника проректора, директора ВО “Прогрес” Київського політехнічного інституту. Тут зрозумів, що освіта – основа економіки будь-якої держави. Тому цю роботу вважає, в певній мірі, віховою. Це спонукало змінити виробничу діяльність на освітянську.
З 1993 по 2013 роки працював на керівних посадах в Міністерстві освіти і науки України, Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України та підпорядкованих установах: директором ДП «Освіта», начальником управління розвитку і матеріального будівництва, начальником головного управління розвитку та фінансового контролю, директором департаменту економіки та соціального розвитку, заступником міністра науки та освіти – керівником апарату, заступником міністра освіти і науки, молоді та спорту.

Наталія Іванівна Шульга (народилась 21 травня 1960, Київ) — українська біологиня та депутатка. Виконавча директорка «Українського наукового клубу» (кандидат біологічних наук). Депутатка Київради від партії «Об'єднання „Самопоміч“» (голова постійної комісії з питань освіти, науки та інноваційної політики).
З 1980 по 1994 роки працювала на різних посадах в Інституті молекулярної біології та генетики Академії наук України (тепер НАН України);
З 1992 по 2005 рік працювала на різних посадах (остання — асоційована професорка-дослідниця) в Університеті Рочестера, штат Нью-Йорк, США, де провадила фундаментальні дослідження в галузі біохімії, молекулярної біології, клітинної біології, мікроскопії та молекулярної генетики. Викладала курси молекулярної генетики та клітинної біології для магістрів та аспірантів, різноманітні практичні спецкурси.
З 2005 по 2007 рік працювала на посаді віцепрезидентки зі стратегічного планування та завідувачки кафедри екології Національного університету «Києво-Могилянська академія».
З 2007-му до сьогодні співзасновниця та виконавча директорка ГО «Український науковий клуб».
З 2012 року до сьогодні працює за сумісництвом професоркою кафедри управління, інформаційно-аналітичної діяльності та євроінтеграції Національного педагогічного університету ім. Михайла Драгоманова.
Активна учасниця професійних спільнот, таких як «Наукове товариство ім. Шевченка», «Українська асоціація нейронаук», «Топ Клуб», «Асоціація випускників Аспену». Лекторка TEDxKyiv.

Професор Марк Брінкат

MRCS, LRCP, PhD (Лондон), FRCOG, FRCPI
Кавалер ордена Почесного легіону (Франція)

Професор Бринкат здобув медичну освіту та спеціалізацію в Королівському коледжі та в Сент-Джорджі. Він отримав ступінь доктора філософії (PhD) у Королівському коледжі Лондонського університету.

Він є директором і завідувачем відділення акушерства та гінекології при Міністерстві охорони здоров'я Мальти, відповідальним за послуги для вагітних жінок і здоров'я жінок на Мальтійських островах.

Професор Брінкат також певний час працював професором репродуктивної медицини в Університеті Ноттінгема.

Серед особливих інтересів та сфера, в якій він досі викладається і займається його дослідженнями, – менопауза, клімактеричний період, колаген, кісткова система та гінекологічна ендокринологія, зокрема полікістозних яєчників (СПКЯ) та ендометріоз.

Він допоміг запровадити послуги екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) на Мальті, і перша дитина, зачата за допомогою ЕКЗ, народилася в 1991 році. Професор Брінкат активно займається проблемами безпліддя та бере участь у створенні підрозділу допоміжних репродуктивних технологій у Національній службі охорони здоров’я Мальти.

Також він довгий час цікавиться питаннями високоризикових вагітностей і має майже 40 років досвіду в управлінні як нормальними, так і високоризиковими вагітністю.